Processed with VSCO with c9 preset

В цьому світі є чимало проблем, на які ми звикли скаржитись. Екологія – одна з них. Часто нам здається, що від нас мало що залежить, і тоді з’являються люди, які подають яскравий приклад. Одна із них – Дарина Сліпченко. Школярка, яка в 13 років запустила в соцмережі екомарафон і вже роздумує над другим. 

Нащо це все їй і яких результатів вона досягла, дівчина розповіла спеціально для ECO CultuRe:

 – Дарино, звідки ідея щодо екологічного марафону? Що надихнуло?

– Є така фраза “Якщо ти можеш змінити світ, то чому б ні?” – з цього почався мій блог, та й загалом всі справи, за які я згодом беруся, починаються з цього питання “чому б не спробувати?” В Instagram я натрапила на блог дівчинки з Німеччини, яка дуже багато писала про еко, зрештою, мене саму це і раніше цікавило. Мабуть, найпершим стимулом стало вивчення екології на уроках географії. Я зрозуміла: варто щось робити, адже чимало людей просто необізнані в цій темі. Ситуація з життя: днями я купувала продукти в магазині неподалік мого дому. Хотіла зважити моркву, попередила продавчиню, що мені пакетик не потрібен. На що почула, мовляв, та не бійся, він безкоштовний. Довелося пояснити, що справа не в грошах, а просто я не хочу того пакетика. За що почула поза спину осуд працівниць магазину. Як на мене, це дуже неправильно: в усьому світі люди борються за покращення стану екології, а в нас же часто ти за перші кроки на цьому шляху отримуєш негатив. В усьому світі продавці знають: покупець має вільний вибір брати пакетик чи ні. Я ж мала з собою пакетик з органзи.

Іноді на мене дивляться скоса, а іноді люди навпаки реагують з посмішкою, коли кладу тобі покупки не до пакета, а до екоторби чи торбинки з органзи. Тож отакі от ситуації – це, мабуть, і був той перший поштовх, аби створити екомарафон у Instagram, адже всі мої завдання в блозі були, аби люди знали і вміли, як можна робити, а як ні, що і чим можна замінити.

“Головне було – показати, як можна, а не лише, як НЕ можна”

– Марафон ти запустила навесні. Він тривав сім днів. Чому саме такий відрізок часу?

– Як на мене, то тиждень – це ідеальна тривалість такої акції. Семи днів досить, аби дати базові знання із ресайклінгу*, натомість за тиждень людина не встигає втратити інтерес до самої проблеми. Щодня було нове завдання щодо сортування сміття. Наприклад, більшість людей знають, що можна здавати макулатуру. Однак хто з них в курсі, що в макулатуру не можна здавати газетний папір, чеки, чи якщо ти здаєш коробку з-під піци, то потрібно вирізати ті шматки, на яких є жирні плями. Чи, наприклад, зі старих зошитів потрібно витягати металеві скоби або все, що не є паперовим чи картонним. Це дуже важливо.

Якщо минулого року я просто виносила це все купою на смітник, то цього року це все ретельно перебираю і в паперовому пакеті здаю на макулатуру.

Що ж робити з так званими “одноразовими” торбинками, які ми десятками приносимо із магазинів?

Якщо у них немає дірок – використовуйте повторно. Якщо ж ні, то їх можна викидати туди ж, де й викидають пластикові пляшки. Сортувати такі пакетики не обов’язково. Коли їх будуть переробляти, їх посортують самі. Звісно, якщо у вашому місті є спеціальні центри, де переробляють сміття, то туди варто приносити вже посортоване. В Тернополі ж таких наразі немає, то ж цілком досить, якщо целофанові торбинки ви хоча б викидатимете в контейнери для ПЕТ-пляшок.

“Марафон офіційно закінчився, але триває досі”

– До самого марафону, який ти запустила у квітні, приєдналося більше півсотні людей. В основному це були підлітки 11-14 років, однак були й старші за тебе. Що плануєш далі?

– Бути екологічно свідомим – це не залежить від віку. Чим раніше ти почнеш, тим краще, – каже дівчина. Хоча я справді дуже хочу, щоб це робив кожен. Особисто для мене прикладом був мій дудісь, який завжди збирав і здавав макулатуру, ходив за продуктами з такими “авоськами”. Тож такі марафони якраз і покликані об’єднувати людей різного віку, тут головне – сама ідея.

До марафону долучилось чимало людей не лише з Тернополя, а й з інших регіонів України. Це такий постійний обмін інформацією, і взаємна підтримка, і заохочення.

Люди досі додаються і скидають мені результати: хтось фотографує, як складає в екоторбу придбані в супермаркеті овочі, і при цьому жодного тобі целофанового пакетика. Чи коли однолітки хваляться, що після пікніка в лісі поприбирали за собою все сміття. Звісно, що це приємно. Це приємно, коли люди не просто щось роблять, а роблять це свідомо. Що ж до оточення, то спершу ідею марафону сприйняли по-різному. До мене причепилось назвисько “Екодора”, бо я так назвала свій марафон (сміється – прим. авт.). Спершу мені показували всі білборди на тему еко, статті чи матеріали в мережі. Хтось сприймав це через жарти, але потім все перейшло у фазу “знаєш, а я сьогодні пляшку викинула у смітник для пластику”, “а я підняла пакетик в парку з доріжки і викинула до смітника”. І це добре. Що ж до батьків, то вони підтримують і разом зі мною  перевчаються сортувати і викидати, куди слід. Не приховую: на відпочинку зі мною нелегко. З усіма цими “мамо, коробку треба от сюди, тату, пляшку пусту – от сюди!” – але змінювати звички загалом непросто.

– Чи плануєш проводити другий такий марафон? На які завдання варто чекати?

– Я багато читала на тему еко, подорожувала. Бачила досвід інших країн, тому марафон обов’язково варто повторити. По-перше, поновити інформацію, бо аудиторія на сторінці зросла, по-друге, я нещодавно відвідала Хорватію, і мені дуже сподобалось, на якому рівні там екологічна свідомість жителів. Там все тримається не лише на активістах, там подбали про можливість самого сортування сміття: стоять урни для відходів різних типів. І стоять вони досить часто, тож тобі не доводиться носитись зі сміттям. Навіть біля кемпінгів. Це круто, що у людей є можливість дбати про екологію навіть на відпочинку. Хочу, щоб у нас було так само. Але для цього треба, щоб самі люди цього хотіли.

*ресайклінг (англ. recycling – повторний цикл) – переробка ресурсів з метою їх повторного використання.

Фото: Дарина Сліпченко